Рішення взяти участь у фестивалі я прийняв спонтанно. Йшов радше не за перемогою, а заради того щоб відчути сплеск емоцій у боротьбі. Пам’ятаючи, що на форумі зареєструвалось лише трохи більше 20 чоловік, кількість людей вранці на набережній мене здивувала  :shock:  За півгодини до кінця реєстрації я був аж 65-м! Зони ледь вмістили усіх бажаючих. Упродовж турніру у кожній зоні було не більше 2-3 вільних секторів!
Учорашній дощ на ранок зупинився, і на початок першого туру навіть виглядало сонце. Але вітер не вщухав і добряче ускладнював умови лову. Крім улюбленого Norstream Areal’а перед стартом зібрав ще й медіум-лайт Bosco – враховуючи вітер і хвилю, доволі високою була ймовірність того, що виникне потреба працювати більшою вагою тягарців. Проте, як згодом з’ясувалось, «вухаті» важчі за 3 грами сенсу ставити не було.

Стартував у зоні «А», що простягалась від повороту набережної вверх за течією до буйків. Раніше не раз там рибалив і найулюбленішим моїм місцем була акваторія безпосередньо перед фонтаном. Нерідко бачив як рибалки без зупинки проходять ці точки, оскільки чимало проводок там завершуються мертвим зачепом. Однак де ж, як не там, на камінні, стоїть риба? Враховуючи експерименти з типом і розміром приманок, здійснені під час попередніх рибалок, зупинився на Lucky John Tioga 2″. Аби знизити кількість зачепів, вухатий тягарець було оснащено офсетом. Дійсно, за обидва тури «облизування» підводного каміння приманкою був лише один обрив!

Нарешті лунає стартова сирена. У воду летить неймовірне різноманіття приманок: усіх форм, розмірів, типів та кольорів. Примушую себе спокійно здійснювати проводку, намагаючись приборкати петлю, яку видуває паскудний бічний вітер і спокусу оснастити ріппер важчим тягарцем, аби ліпше контролювати його переміщення по дну. Десь на 3-4 хвилині довгоочікуване «тук» в руку, стрімка підсічка і приємна важкість на тому боці шнура примушує серце битись частіше. Швидко виважую рибу. Суддя поруч. Окунець заважив близько 160 (чи 180?) грамів. Вагу риби вже не пам’ятаю – у протоколах занотовано, от і добре. За кілька хвилин й інші учасники розловлюються: суддю починають гукати як з початку, так і з останніх секторів зони. Чую уривок розмови: «…у зоні Б взяли щучку-кілушку…». Одразу якось заспокоююсь, мол, все, можна не напружуватись, оскільки щучка активна, а я на неї зовсім не ставлю. Ну не виходить у мене її ловити там! Значить нічого мені не світить, тож можна рибалити у своє задоволення. Роздуми перериває друга покльовка. Підсічка «на автоматі» і другий, зовсім дрібненький окунець, але такий важливий (близько 70 г) лягає на суддівські ваги. Все, пора міняти місце. Біжу у початок зони. Влітку там гарненько покльовував окунець на мікроколивалки, що майстерно робить мій товариш. Витративши більш, ніж півгодини на експерименти з проводкою, а згодом і перебором приманок починаю розуміти, що час минає, а результат далеко не вражаючий. Повернутись на точку, де вже взяв окунців нереально – там безнадійно зайняті усі сектори. Чую від судді, що залишається 5 хв і одночасно звільняється сектор у центрі зони. Знаю що десь там є коротенька гряда з камінців. Зриваюсь туди із надією, що ніхто вільний клаптик берега ніхто не займе. Не зайняли! Проводка, друга, третя… починаю втрачати надію, хоча камінці нащупав і вірогідність покльовки висока. Нарешті Areal дзвінко віддає у руку клювання! Є! Риба лягає у кошик ваг разом із сигналом про завершення туру. Що ж, не так все й погано, враховуючи той факт, що суддю у моїй зоні кликали не так вже й часто. Результатами не цікавлюсь принципово – буде що буде!

У перерві між турами до пронизливого і ще відчутнішого у зоні «Б», вітру де я рибалитиму, додається паскудний густенький дощ. Суддя дає команду рухатись до своїх зон, я кидаю погляд на її кінець – там можна найпевніше натрапити на щуку і розумію, що бігти туди сенсу немає. Знаючи перебіг подій у першому турі, усі перспективні сектори там вже зайняті. Стаю ближче до кінця зони на вільний сектор. Сподіваюсь вимучувати дрібненьких судачків із невеличкого кам’янистого майданчика, метрах у 5 від берегу. Сирена, старт і вже за кілька хвилин у останньому секторі зони ловлять щуреня. Нічого дивного, там їх є… Свою першу рибу у другому турі довелось чекати хвилин 15. Вже збираючись залишати обраний сектор отримую довгоочікуваного ікластого вагою аж у 62 грами! Головне не «0»! Ще пара контрольних проводок і починаю зміщуватись до початку зони у пошуках окуня. Як згодом виявилось, у перші хвилини його там дійсно ловили. Далі витратив чимало часу на перев’язування обірваного повідка, оснащення нової приманки, спробами знайти вільні місця у щільно заповненій ділянці зони. Хвилин за 15 до фінішу ловлю окуня. Невеличкий, грамів 80. До кінця турніру швидко переміщуюсь по вільних секторах у пошуках хоч якогось хижака! Та не склалось… Фініш.

Із розмов з іншими учасниками роблю висновок, що не такий вже й поганий маю результат. Відверто кажучи на якийсь високий результат не розраховував і не сподівався, тож щоразу, коли Антон Гришко оголошував ім’я учасника у першій десятці, мій подив зростав дедалі більше. Коли дістались першої трійки, серце вже гучно калатало. Після оголошення срібного призера почала закрадатись думка, що моє прізвище десь випадково пропустили, або я його просто прослухав. І от нарешті виявляється що таки ні, не забули і не прослухав. Зовсім неочікуваним і приємним фактом виявилась перемога у обох турах. Ось де певні напрацювання збіглись із фартом.

Наостанок хотілось би висловити щиру подяку обласній федерації риболовного спорту за організацію турніру, учасникам за виступ, чесну гру, а спонсорам – за призи. Мушу відзначити, що організація була на високому рівні! Як показала кількість учасників, бажання отримати порцію адреналіну та випробувати себе у боротьбі притаманне не лише спортсменам, але й аматорам. Тож подібні змагання виявились на часі.

Матвийчук Александр ака Alex