Хоч і рибалив на річці Рів, вирішив розмістити в цій гілці, бо то була, практично, дорожня рибалка. А всій поїздці я дав гламурну назву — «Знаки долі»
Я, особливо, ніколи не вірив у них. «Глюки у підпаленій свідомості» -думалось… Але рибалки – народ спостережливий, кмітливий і … трохи забобонний.
На тему рибальських забобонів уже писано-переписано: і про сусідку-відьму, і про те, що не можна вертатись, і про кота, і про священника, і про мокрий підсак…
Я ж хочу написати про ДАІ, ДПС, алкоголіків (або просто «ще нетверезих» осіб) і трошки – про рибальські придебенції.
От як Ви думаєте (якщо водите авто):
- Коли (в якому випадку) Вас спиняє ДАІшник
Якщо Ви скажете, що тоді, коли Ви щось порушили ПДР, то це все фігня…
Особисто я порушую правила дорожнього руху часто, і, якби кожного разу зупиняли – я б дуже мало їздив…
- ДАІшник зупиняє Вас тоді, коли Доля каже: «Досить! Дістав ти вже своєю поведінкою, поц!»
Карма… Чаша наповнилась – останнє Ваше порушення, то остання крапля… Можливо (а я впевнений, що так і є) і добре, що спинив, бо незнати-що попереду…
Свіжий приклад: близько місяця тому, одного мого друга, який їздить на зеленому «лімузині-копієчці», зупинили ДАІшники у Тиврові . Це ж потрібно було так вгадати – він та ще один наш спільний друг їхали на рибалку! Витримали їх явно більше години, а їхали хлопці на вечірній (ну, може просто — післяобідній) кльов…
Приїхали називається… «Пачиму правий фар не гаріт? Ану дихні? Шо ти дишішь, как дохлая собака?! … і т.д.»
На рибалку вони таки попали, але який то кайф ловити рибу, коли тобі мали «впаяти» 850 грн. за відсутність страхового полісу… Хоча може і кайф, бо впаяли тільки 364 – і тільки за те, що не працював лівий стоп-сигнал (в денний час, виявляється це – не є порушенням)…
Ну його нах таку рибалку! Як вона закінчилась – ви здогадуєтесь…
Але показовим є те, що, іще перед виїздом, у обох моїх друзів було відчуття, що вони затіяли щось не те. Рибалки натури відкриті – інтуїція розвинена добре…
Я – шоферую. За останніх вісім місяців наїздив більше 60 тис. км – тож вважаю себе уже невміру досвідченим водієм… Штраф платив уже двічі: перший за перевищення швидкості в населеному пункті, а другий за перетин суцільної лінії. Більше не перевищую і суцільну – не перетинаю. Це було доречі, а далі в тему.
Вчора із кумом Володимиром їдемо в напрямку до мами (а кум – до тещі). По дорозі річка Рів. Снасті у нас із собою – тож ми потираємо руки: «Бодай кілька окунців і щупанавтиків заморимо!» Головна дивина – дружина дала добро на цю рибалку у поїздці (якщо не надовго). Це був перший дзвоник, що щось явно іде не так… Другий дзвоник уже дзвенів до виїзду: «Брати чи не брати на хвоста кума?» Зазвичай нові місця (а передбачалось, в певній мірі, нове місце) люблю розпечатувати сам… Так менше сорому в разі невдачі і ніхто не здасть місце — в разі, якщо «стану на рибу»…
Ну, Кума таки взяв, як же я без нього, ми ж дружимо
Далі дорога.
Щоб з’їхати з барської траси на «сталінку», я уже призвичаївся зрізати кут – повертаю не навпроти «браїлівської поворотки», а далі на з’їзді на Хмільник, Бердичів – явно порушуючи ПДР, хоч там, до останнього часу і не стояв знак рекомендуючий їхати тільки направо… Знак не стояв, а тепер стоїть – це не просто так… Це був третійй дзвоник, щось не туди…
Я проїхав, так, як мені уже стало звично, ніби й машин ніде видно не було. Аж тут, на вїзді у Сьомаки мене наздоганяє автівка ДПС… Ну, я їду 60-70 км/год – куди ж більше. Тут ДПСники мене обганяють, висовують із кватирки свою полосату вудку. Думаю, «Мля, шо за фігня?! Я не перевищував, вони їхали явно швидше… » Офіцер представився і пояснив, що став свідком того, як я проїхав повернувши вліво там, де можна тільки вправо (хоча лінія і не суцільна).
Чолвягою він виявився добрим, його прохання написати маленький протокольчик ми замінили на портрет Грушевського (співчутливий був інспектор). Це був четвертий дзвоник, якого я уже почув добре.
Далі доїхали майже нормально – спочатку на лівий берег Рову, а потім таки вернулись на правий (ми не вважали, що повертались, бо просто шукали де краще).
Екіпірувались висунулись до води. Кум по очереті, а я кладкою — дійшли.
Поки я закинув, хвігура Володі десь уже загубилась серед високих трав…
Веду кисільного твістера… На третій сходинці чіткий тук! Підсікаю – порожньо! Твістера майже стягнуЛО. Добрий почин… Друга проводка – порожньо. В інший бік – знову тук і порожньо. Щось слід змінити, приманку – в облом, а от проводку… Додав трохи видзігорів і спіймав трьох пузатих окунців із наступних чотирьох проводок .
Потім знову пусті тички. Змінив кисільний твістер на «гамнобузок» — знову тички, але ще двійко спіймав. Окуньчики не постраждали зовсім – відпустив через нетоварність.
Перечепив другого предатора на 5 г. Окуньових тичків стало мало, але зявилась перша щуча покльовка. Проводку контролювати важко – щука тримається по-під береговим відкосом, а він встелений відмерлою травою. Шаровидна джиг-головка чіпляє на себе багато цього гамузу. Перекладаю головку «банан» — значно краще. Олег Вирезуб, на Барабої, дуже наглядно продемонстрував мені переваги «банану» на травянистому дні … Тут я це використав – ще одна зла покльовка і щука, грамів під 600-700, танцюючи на хвості була взята підсаком. Цю не відпустив.
Зійшов ще нижче по течії – пара окуньових тичків, а потім почалось. Гуп! Підсічка! Сидить! Водить, але якось дивно… Гілляка крива піймалась… І як вона так гупнула?!
Йду далі, щуча покльовка, але без успіху.
Знову ГУП! Підсічка – сидить! По відчуттям точно не риба… Ви не уявляєте собі, що може витворяти на УЛ-спіні шматок старої промокшої дошки грамів на 300-400 От мля, невже це таке має сьогодні ловитись
От і кум, недалечко, ловлять…
«Ну що», — питаю.
«Чотири штучки, два зрізи, один сход гарної, і одна атака, яку я незабуду! Щука вистрибнула і атакувала тільки-но приводнившуся приманку, скоріше, як птах – аніж як риба!» — була його відповідь .
Йоперний тіатер! Та як же це! Виходить, що він ловить, а я викаблучуюсь…
Закидаю, покльовка – чую сидить! Далі вона заводить в корягу і сходить, а я після тривалих потуг таки дістаю гіллячку, яка відламалась…
А духота ж яка – піт градом ллється. Враження таке, що від цього поту промокли уже й труси (вибачайте за такі інтимні подробиці) .
Вирішую іти нижче, кум застерігають мене:
«Там драговина, якщо і не сядеш, то й не пройдеш».
Я йому киваю, що я водій джипа, а мої ноги «до цих пір» закриті довгими чоботами «сновбі», які є тільки в мене, Тіраса і Майкла Джексона. І додав, що якби він не думав так довго купувати чи ні, то були б і в нього такі самі…
Це були останні слова, які я вимовив перш, ніж по пояс сів у багно .
Стало не до сміху потрібно вилазити. Питаю у Володі:
«Рюкзак не мокне?»
Він мені каже:
«Який нах, рюкзак?! В тебе в кармані брюк мобілка і ключі із брилком сигналізації. Замокнуть – піз_ц по всьому буде!»
Як я умудрився дістати ключі так, щоб вони не замокли – не знаю, а от мобілці дісталось… Звук із її динаміка тепер точно такий, як із довгої труби .
Одне радувало – через драговину я переліз, перспективна ділянка переді мною, а Кум, хай йому грець, лишився з того боку . Тепер-то я його «зделаю» — вся щука — моя буде Але ж наступний дзвоник продзвонив…
Стою у воді по коліна, але це якщо подивитись збоку. Реально – чоботи доверху забиті болотом. Щоб дістати із рюкзака приманку мені потрібно виконати такі дії:
-засунути через ремінь, у матню штанів, ручку спіна (щоб стояв догори кінцем);
-зняти стару приманку і взяти її зубами;
-зняти з плечей рюкзак, однією рукою його розстібнути і тримати, а іншою
-дістати коробку з приманками, відкрити її, покласти ту, що тримаю в зубах, і взяти нову;
-повторити процедуру у зворотному порядку .
Десь на другій заміні коробка з приманками впала у воду… Відкритою .
Залізяччя потонуло відразу. Добре, що сама коробка плаває, силікон також (він у мене неоснащений) – їх я половив своїм підсаком…
От тобі і «дзвіночки» — Знаки Долі. «Не моя сьогодні рибалка…» — зізнався я сам собі .
Але ж, зібравши всю волю докупи (хоч було дуже образливо і неприємно), я вирішив продовжити.
Чи-то мені здалось, чи-то дійсно течія посилилась, але по поверхні почало плисти багато обломків та острівців комишу. Закидаю – під водою пливуть і «клюють» старі деревяні коряжки, які не можуть піднятись і плисти поверху… Я піймав ще дві…
А Кум, зараза – взяли ще одну щуку!
Вирішив я лізти до кума «на поплавки» .
Драговиння довелось обійти, ну його… Гак на метрів 150 получився… Поки обходив — кум спіймали товарного окуня.
Я розмістився недалечко від кума – нижче по течії і таки дістав ще зо пять чи шість окуньчиків, але щуки не було ні у мене ні в нього…
Мабуть таки, вода прибувала, бо течія ставала сильнішою, срані плило все більше . Це значить, що десь орендарі «грали водою» перед зняттям нерестової заборони із ставків…
Зрозуміло тепер чому клювали коряги – їх несла течія, коли «дали воду»…
От така вийшла рибалочка.
Не хотів я помічати Знаків Долі на своєму шляху – результат не забарився.
Бажаю вам тільки гарних знаків .
Автор: Юрій Джура