Щоб трохи втамувати свербіж у руках та нарешті побачити на власні очі староміські ставочки здійснив таки коротеньку вилазку. Тих скупеньких орієнтирів які отримав на форумі та від знайомих, не вистачило для того, щоб самостійно знайти ці водойми. Довелось скористатись GPS-навігатором та підказками місцевих.
Перше враження при погляді на 4-й та 5-й ставки склалось невтішне – басейн. Кілька проводок найменшого у лінійці Manns твістерка на грамовій голові принесли прозорого матросика з цигарку розміром. Натомість приємно вразив стан води – кринична прозорість! У поляриках було чітко видно окунців, які ліниво сновигали у підводних джунглях куширу, щедро оздобленого нитчаткою. Вирішив йти на АТП. За словами місцевих окунь та щука там більші й не такі балувані.
Добряче помісивши в’язкеньку глину по дорозі, дістався-таки місця… Ставочок сподобався з першого погляду! Точніше з першої проводки. Копія ZipBaits Rigge 35 від Заславського принесла першого невеличкого окунця. Фото для звіту – і у воду його! Сьогодні (а останнім часом маже завжди) – catch and release! Надалі окунь і щучка живенько реагували на воблери. Щоправда потрібно було підібрати ритм смикання. Щоб запам’ятати характер ривків для кожного твічевого воблера я вже давненько накладаю його на якусь мелодію. Так, цього разу спрацював «Happy Birthday to you». Легенькі, м’які, уповільнені ривки у цьому ритмі справно приносили окунця, або невеличку щучку. З 9-ї до 11-ї затвічив до десятка окуньців та 7 щуренят (максимум до 400-500г), старші з яких приємно погнули бланк мого ультралайтового Sweetwaterа.
Цікаво, що попри досить прозору воду краще працювали яскраві воблери, тоді як «натурали» ловили на порядок гірше, а темні тони були у повному ігнорі.
Звісно, спрацював і силікон. На паузі першої ж проводки дюймового релакса — чіткий «тюк» і на тому кінці шнура туго заходила щучка. Ховаю коробку з силіконом у дальню кишеню жилетки – наджигуватись ще встигну взимку. Сьогодні – воблери!
Непомітно збігли, відведені для рибалки, скупенькі години… Час повертатись. Фото ставочка «на згадку», розбираю снасть і неквапливо, вдихаючи вогкий аромат опалого листя, повертаюсь додому. Хоч і находився добряче по в’язкій глині, прибережній осоці та по-коліно у воді, відчуваю, що відпочив. А головне «збив оскому»!!! Свіже повітря, на диво чисті береги і відсутність людей зробили свою справу.
Сподіваюсь, я не раз ще повернусь сюди…
Олександр Матвійчук ака Alex